Поет математики

© Б. Й. Пташник, 1991

Кого не манить краса, ні мистецтво, хто живе вбогим духовним життям, той нічого не дасть математиці. Поезія не ріжниться від математики вищим летом уяви, а математик ріжниться від поета лиш тим, що все і всюди розумує... Але як у мистецтві, так і в математиці лише твори гарні переживають століття і виховують цілі покоління.

Мирон Зарицький

У травні 1989 р. громадськість Львова відзначала столітній ювілей видатного українського математика, професора Львівського державного університету Мирона Онуфрійовича Зарицького — одного з фундаторів української математичної культури на західноукраїнських землях, дійсного члена Наукового Товариства ім. Т. Шевченка з 1927 р. Якою ж була непересічна постать математика М. О. Зарицького — людини, вченого і педагога?

Мирон Онуфрійович народився 21 травня 1889 р. в селі Могильниця Теребовлянського району Тернопільської області в родині сільського священика.

Мирон був первістком у сім'ї, народився кволою дитиною і змалку дуже часто хворів, однак розумово розвивався дуже швидко. Виявляв велику зацікавленість до природи, дуже любив квіти. Не раз, бувало, зникав із дому, та знаходили його на полі, у лані пшениці, де він залюбки втішався червоними маками, синіми блаватами та білими ромашками. Згодом батьки його переїхали до Нового Села, тепер Підволочиського району.

Початкову школу Мирон закінчив у селі Кривому в свого діда Антона Слоневського, та ще до неї він самотужки навчився читати, писати і рахувати. Завдяки піклуванню батьків та бабусі поволі міцніли фізичні сили юнака.

У 1899 р. він поступає до першого класу Бережанської гімназії. Навчання давалось йому дуже легко, і перші два класи він закінчив на «відмінно». У Бережанах він уперше побачив'великий став, який дуже його зацікавив, навчився плавати і пірнати, чим спричиняв багато турбот бабусі, тому на третьому році навчання його перевели до Тернопільської української гімназії. Прагнучи до знань, хлопець багато читає (але тільки те, що його цікавить), працює самотужки, зокрема над математикою, значно випереджуючи своїх товаришів. Тому на багатьох уроках у гімназії йому було нецікаво, чого не могли зрозуміти деякі вчителі, і з того виходили часто непорозуміння. Після одного з таких конфліктів Мирона виключили з 5-го класу Тернопільської гімназії і він поїхав додому у Нове Село, де пробув цілий рік. Тут самостійно наполегливо вчився і в 1905 р. без жодної допомоги підгртував і здав екстерном з добрими оцінками іспити за 6-й клас Тернопільської гімназії та поступив до 7-го класу класичної гімназії в Перемишлі.

У Перемишльській гімназії М. О. Зарицький зацікавився грецькою філософією, багато часу присвячує вивченню грецьких та латинських класиків, але твори, включені в програму гімназії, він вивчав поверхово, і знову були певні конфлікти. Деякі викладачі гімназії вагалися, чи допускати М. О. Зарицького до випускних іспитів, а він зробив їм несподіванку і все здав на «відмінно».

Склавши іспит на зрілість, відправив батькам таку телеграму: «Матура з відзнакою, порожній гаманець у кишені». Батьки вислали грошей на дорогу та приїхали до Львова його зустрічати. Зустріли в своїх родичів та ще дали грошей, на які Мирон купив багато книг з математики. У 1907 р. М. О. Зарицький поступає до Віденського університету, де слухає лекції з природознавства та філософії. Як великий аматор музики, він часто відвідує у Відні концерти та оперу, витрачаючи на квитки багато грошей з того, що батьки висилали йому на прожиток. Це відбилося на його здоров'ї, і тому після закінчення першого курсу батьки Мирона, побачивши його таким змарнілим, вже не пустили його більше до Відня, і він змушений був перевестися до Львівського університету. Тут Мирон Онуфрійович студіює переважно математичні та фізичні дисципліни, а також продовжує займатись філософією, самотужки вивчає французьку мову.

У Львові М. О. Зарицький стає членом студентського товариства «Академічна громада», дещо пізніше входить до складу «Українського студентського союзу».

На той час провідними математиками Львівського університету були Юзеф Пузина та Вацлав Серпінський.

Юзеф Пузина (1856—1919 рр.) походив із давнього українського ополяченого князівського роду. Народився в селі Новий Мартинів (Станіславівське воєводство), вчився у Львівському університеті. Математику в університеті викладав протягом 33 років, починаючи з 1884 р. Пузина вперше читав у Львові спеціальні математичні курси, з 1891 р. запровадив практичні заняття з математики,а в 1893 р. заснував математичний семінар, яким керував до 1918 р. Основним напрямком діяльності Пузини була теорія аналітичних функцій. Нарешті, варто ще згадати, що Пузина був одним з нечисленних професорів Львівського університету, у якого не було польського шовінізму по відношенню до студентівукраїнців. Він був людиною доступною для молоді, охоче займався із здібними студентами та заохочував їх до наукової праці.

Вацлав Серпінський (1882—1969 рр.) прибув до Львова в 1908 р. Він народився у Варшаві, вчився у Варшавському університеті, був учнем геніального українського математика Георгія Федосійовича Вороного (1868—1908 рр.). Серпінський першим у Львові викладав теорію множин, теорію функцій дійсної змінної та аналітичну теорію чисел, разом з Пузиною керував математичним семінаром. Студенти розмножували лекції Серпінського літографським способом, пізніше багато з цих лекцій були надруковані.

Під впливом професора Серпінського Мирон Онуфрійович захопився теорією множин та теорією функцій дійсної змінної, брав участь у математичному семінарі. Ці студентські захоплення визначили пізніший напрямок наукової діяльності М. О. За рицького.

На студентських канікулах М. О. Зарицький часто бував у Карпатах, де збирав рослини і завів собі гербарій. Любов до природи, до карпатських гір та лісів не покидала його впродовж усього життя. В 1912 р. Мирон Онуфрійович закінчив університет, а через рік склав учительський іспит і отримав звання вчителя середніх шкіл з математики і фізики.

Маючи великий нахил до наукової праці, М. О. Зарицький, проте, як і багато інших вчених українців, в умовах австро-угорської монархії таміжвоєнної Польщі не міг отримати роботу у вищій школі і тому почав свою працю на ниві пропагування математичних знань по різних середніх школах Галичини. Він учителює у приватних українських гімназіях Белза та Збаража, потім, із деякими перервами в роки першої світової війни, у державних гімназіях Коломиї і Тернополя. Уже тоді робить перші кроки в науковій роботі з математики. Були то праці невеликого масштабу, але в них уже містилися елементи оригінальної творчості. Через певний час М. О. Зарицький показав ці роботи у приватному порядку відомому польському математикові, професору Львівського університету Г. Штейнгаузу, який схвалив їх і турбувався про переїзд Мирона Онуфрійовича до Львова. Треба було приймати рішення...

І нарешті у 1925 р. М. О. Зарицький переїжджає до Львова, де працює спочатку в польській, а згодом у державній українській- гімназії. Він продовжує займатися науковою роботою, відвідує в університеті лекції з психології та філософії — професора К. Твардовського, з математики — професора Г. Штейнгауза, з астрономії—професора М. Ернста та ін.

24 березня 1927 р. М. О. Зарицького обирають дійсним членом Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, і від того часу він стає активним співробітником його математично-природописно-лікарської секції. В 25-му томі «Збірника» цієї секції була надрукована перша його праця «Метод запровадження доброго впорядкування у теорії множин» (1926 р.). За працю «Деякі основні поняття аналізу положення з точки зору алгебри логіки», надруковану в 9-му томі журналу «Рипаатепіа МаіЬетаїісае» (1927 р.). Львівський університет 25 жовтня 1930 р. присудив М. О. Зарицькому вчений ступінь доктора філософії.

У цей час Мирон Онуфрійович зблизився з видатними польськими математиками Г. Штейнгаузом, С. Банахом, В. Стожеком, С. Мазуром, які працювали у Львові, був прийнятий до львівського відділу польського математичного товариства, його обирають також членом Німецького математичного товариства.

М. О. Зарицький брав участь у роботі І польського математичного з'їзду, що відбувся у Львові у 1927 p., де виступив із науковою доповіддю «Когеренції та адгеренції Кантора», а в 1930 p. він був делегатом Наукового Товариства ім. Т. Шевченка на І математичний з'їзд Радянського Союзу в Харкові.

З квітня 1927 p. на ювілейному святі математично-природописно-лікарської секції Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, присвяченому 30-річчю роботи секції, Мирон Онуфрійович виголошує доповідь філософського змісту «Правда, краса і математика».

До 1939 p. Зарицький надрукував близько 20 наукових праць у львівських та іноземних виданнях і в цей період сформувався як серйозний математик з філософським ухилом.

Після возз'єднання Західної України з УРСР М. О. Зарицький з грудня 1939 p. починає працювати у Львівському університеті. У 1939—1941 pp. був продеканом, а в 1945—1947 pp.—деканом фізико-математичного факультету, керував кафедрою теорії ймовірностей, а з 1948 p.— кафедрою загальної математики. В цей період працював старшим науковим співробітником Львівського філіалу АН УРСР. У 1941 p. виступав з доповідями на конференціях Академій наук УРСР та ГрузРСР у Києві та Тбілісі. 21 квітня 1945 p. М. О. Зарицькому було присвоєно звання професора, а 6 липня 1946 p.— вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук.

Роботу у Львівському університеті Мирон Онуфрійович поєднував з читанням лекцій у Львівському політехнічному інституті (1944—1946 pp.) та в новоствореному Ужгородському університеті (1950—1955 pp.), надаючи велику допомогу в організації математичних кафедр цього університету. В 1942—1944 pp. М. О. Зарицький читав лекції з вищої математики на професійних технічних курсах, організованих на базі Львівської політехніки.

Наукові інтереси М. О. Зарицького охоплюють, головним чином, теорію множин з алгеброю логіки та теорію функцій дійсної змінної. Він досліджує похідні множини методами алгебри логіки, виходячи тільки з кількох основних аксіом і не користуючись іншими геометричними міркуваннями. Крім того, М. О. Зарицький займався теорією вимірних перетворень множин, тобто таких гомеоморфних перетворень, які переводять довільну вимірну множину в іншу множину такого ж роду. У зв'язку з цим він також займався деякими теоретико-числовими питаннями і надрукував статтю «Деякі числові послідовності та їх застосування» (1957 p.).

Мирон Онуфрійович був великим знавцем історії математики, особливо античної, читав курси лекцій з історії математики у Львівському університеті, надрукував кілька праць з історії точних наук. Сюди належить «Хрестоматія грецької математики» (польською мовою, 1936 p.), у якій вміщені невеликі уривки з творів Евкліда, Архімеда, Аполонія Пергійського, Клавдія Птоломея та Діофанта в грецькому оригіналі та латинському перекладі, невеликий етюд «Зауваження до проблеми наближених обчислень у грецькій математиці» (1947 p.), нарис «Астрономія в старовину» (польською мовою, 1935 p.).

Астрономія зацікавила М. О. Зарицького ще з молодих літ. Уже в дитинстві не було байдужим для нього вечірнє зоряне небо. Тоді на допомогу йому прийшов його дядько (священик), який мав велику астрономічну бібліотеку; він навчив Мирона Онуфрійовича перших азів астрономії, збудивши інтерес до глибокого вивчення цього предмета. Працюючи в гімназіях, М. О. Зарицький заохочував учнів до занять астрономією, дуже часто сам ходив вечорами до астрономічної обсерваторії Львівського університету спостерігати зоряне небо. І, вже будучи відомим математиком, Мирон Онуфрійович задумав написати нарис про зародження астрономії у стародавніх народів Близького Сходу. Щоб ознайомитись із першоджерелами, йому довелося вивчити в потрібному обсязі староєврейську мову.

Цікаві також його нариси з методики математики у зв'язку з історією, що друкувалися в польському журналі «Математика і школа».

Як філософ М. О. Зарицький цікавився теорією ймовірностей та математичною статистикою. Його стаття «Про коефіцієнт кореляції в теорії математичної статистики» (1937 p.) присвячена спробі аналізу балансів західноукраїнських кооперативів.

Будучи людиною з гострим почуттям громадського обов'язку, М. О. Зарицький проводив широку пропаганду наукових знань у пресі. Так у газетах «Діло», «Вільна Україна», «Радянська Україна», «Czerwony sztandar» ним було надруковано близько 20 статей.

Він підготував до друку монографію «Теорія множин», яка, на жаль, не була надрукована, а рукопис її загубився у стінах Львівського державного університету ім. І. Франка; переклав із французької мови на українську книгу С. Банаха «Курс функціонального аналізу». В українському перекладі ця книга вийшла з друку у видавництві «Радянська школа» в Києві 1948 p. (через три роки після смерті С. Банаха). З невідомих причин прізвище перекладача в книзі не вказано. В домашньому архіві Мирона Онуфрійовича залишились підготовлені до друку декілька брошур та ряд рукописів, серед них: еМатематика та формальна логіка», <Історія античної математики», «Культурні перетворення в західних областях УРСР». Із сказаного видно, наскільки різноманітні і широкі були інтереси вченого.

Наукові висліди М. О. Зарицького стояли на передньому краю світової науки. На них є посилання, зокрема, в таких відомих монографіях: К. Куратовский, Топология, т. 1 (М.: Мир, 1966) і Zbigniew Semadeni «Banach Spaces of continuons functions, V. I» (Warschawa; PWN, 1971). Про значимість наукових здобутків М. О. Зарицького згадував його сучасник професор М. А. Чайковський, який писав, що про це «може свідчити хоча б той факт, що на праці українського вченого посилаються або цитують їх окремі положення французькі та німецькі математики Фреше та Гільберт, колишній вчитель нашого земляка професор В. Серпінський та інші».

Коло зацікавлень Мирона Онуфрійовича не замикалось однією математикою. Він був обізнаний з природничими науками, світовою літературою, філософією, захоплювався поезією. Любив Шекспіра і Пушкіна. Окремі розділи поеми Пушкіна «Євгеній Онєгін» переклав українською мовою. Це направду був тип класичного українського інтелігента.

Володів вільно польською, німецькою і російською мовами. Крім того, писав математичні статті англійською, французькою, італійською та іспанською мовами.

Однією з прикмет, що характеризували Мирона Онуфрійовича, була цілковита безкорисливість по відношенню до науки. Головним для нього було — сам процес студіювання, відкривання й формування нового, приємність заглибитись у предмет та збагнути його суть.

Наука була для М. О. Зарицького хлібом насущним, потребою і насолодою, працею і відпочинком. На науку він дивився в першу чергу як на правду і красу, що підносить людину на вищий щабель її духовного розвитку. Недаремно Мирона Онуфрійовича називали «поетом формул». Наука у нього — це творчість, натхнення і радість, котрою / він хотів поділитися з кожним, хто цього бажав. / Відійшов із життя М. О. Зарицький 19 серпня 1961 p. Його поховано на Личаківському цвинтарі в місті Львові. Пам'ять про нього ще довго освітлюватиме дорогу молодим ентузіастам науки.

Нижче подаємо спогади про М. О. Зарицького колишніх його студентів, які згодом працювали разом з ним у Львівському державному університеті.

* * *

Упродовж багатьох років я зустрічався з професором Зарицьким Мироном Онуфрійовичем спочатку як його студент, а пізніше ми працювали разом на фізичному факультеті Львівського державного університету. У цих спогадах я хотів би висвітлити ті роки, про які говоримо й пишемо мало, наприклад, роки німецької окупації 1941—1944, перші повоєнні роки.

У 1942 p. у місті Львові, на окупованій німцями території, почали працювати деякі вищі навчальні заклади. Це був своєрідний курйоз, бо ніде на окупованих територіях ні колишньої Польщі, ні СРСР вузи не працювали.

Групі колишніх польських професорів вдалося переконати німецьку адміністрацію, що варто організувати так звані вищі професійні курси (Fachknrse) для осіб, що мають закінчену середню освіту. Було організовано роботу політехнічного (еле ктротехнічний, машинобудівний, хімічний і архітектурний фа культети), медичного, ветеринарного і лісогосподарського інститутів. Навчання розпочалося у вересні 1942 p., велося за довоєнними (до 1939 p.) польськими програмами і планами; використовувались і деякі принципи німецької вищої освіти (наприклад, два цикли навчання: І—II і НІ—IV курси). Згадані вищі курси не мали юридичного права вузів — переведення на навчання в вузи Німеччини не дозволялося. Фактично навчання тут нічим не відрізнялося від навчання в вузах. Після визволення Львова в 1944 p. викладачі враховували оцінки, отримані в вузах, що діяли в часи німецької окупації.

Працювали в інститутах, як правило, поляки. Офіційною мовою викладання була німецька, але дозволялось давати пояснення польською або українською мовами. Фактично викладач на протязі 10—15 хвилин бурмотів лекцію німецькою мовою, і ніхто його не слухав й не конспектував. Далі починалося «пояснення», яке було насправді лекцією. Траплялися курйозні ситуації, коли окремі викладачі читали із шпаргалки «німецькомовну» частину лекції, не знаючи зовсім німецької мови.

У 1942 p. вищу математику в політехнічному інституті читав професор Нікліборц. Говорили, що він учений високої кваліфікації, разом із тим це був блискучий педагог. Неохайний на вигляд, інколи під легким градусом, він читав лекції так, що послухати його приходили люди далекі від політехніки та математики. Лекції читав виключно німецькою мовою. Ми, студенти, шанували його за інше. Маючи німецьке прізвище, проф. Нікліборц міг легко поміняти національність з польської на німецьку, що обіцяло йому матеріальні блага, добробут і можливі аванси. Професор Нікліборц від цього категорично відмовився.

У вересні 1943 p. замість професора Нікліборца почав читати лекції на моєму потоці професор Зарицький. Я добре пам'ятаю першу його лекцію. За кафедру вийшла старша (з точки зору нас — студентів) людина, і його аудиторія зустріла неймовірним шумом і галасом (так було прийнято). Пройшло декілька хвилин, студенти заспокоїлись, а в кінці лекції і на всіх наступних лекціях в аудиторії була ідеальна тиша. Професор Зарицький «завоював» аудиторію, а треба сказати, що після професора Нікліборца це була зовсім нелегка справа.

Професор Зарицький читав лекції виключно українською мовою, ігноруючи наказ адміністрації про читання лекцій німецькою мовою. Про його педагогічну майстерність сказано багато:
треба бути педагогом найвищого класу, щоб поєднати простоту і доступність викладу з високим науковим рівнем. Легкі гумористичні вставки вносили те відпруження і розвантаження, які так потрібні студентам під час складної лекції. Мабуть, я маю право казати, що на лекціях і в усій роботі зі студентами професор Зарицький проявляв симпатію і увагу до студентської молоді і до молоді взагалі, а ми, студенти, це інтуїтивно відчували. Характерна деталь: більше половини студентів приїхали з західної Польщі (Краків, Познань, Варшава) і ніколи не чули української мови. Всі вони акуратно відвідували і конспектували лекції професора Зарицького. Мирон Онуфрійович багато уваги приділяв тим студентам, які любили математику і цікавилися нею.

Моя друга зустріч з Мироном Онуфрійовичем відбулася в кінці серпня 1946 p., коли разом з колегою ми приїхали з району до Львова відвідати його родича. Зайшли в гості до сусідів і опинилися в помешканні професора Зарицького, який впізнав мене— колишнього студента. Він запропонував мені навчання на 2-му курсі фізико-математичного факультету університету. Це було якраз те, чого я хотів,— я просто не знав, що університет працює і що є такий факультет. Так я став студентом (з усіх документів я представив лише заяву та свідоцтво про народження, все решту — через декілька років), професор Зарицький був моїм деканом.

Як я довідався пізніше, тут Миронові Онуфрійовичу прийшлось нелегко: бути деканом після покійного професора Банаха — це приблизно те саме, що читати лекції після професора Нікліборца. І тут Мирон Онуфрійович показав себе розумною людиною: як можна менше паперів, довідок, засідань і як можна більше роботи. Будучи постійно старостою студентської групи, я відчув це і на собі.

Протягом 4—5 років двічі на тиждень (середа і субота) я бував у професора Зарицького. Невеликим гуртом (5—6 чоловік) грали в бридж. В той час на бридж дивилися як на звичайне «картограйство», і треба було багато десятків років, щоб у нас зрозуміли, що бридж — нічим не гірший від шахів, що недаремно на Заході проводяться світові чемпіонати, видається багато літератури з бриджу.

Не буду писати про професора Зарицького як про вченого чи як про адміністратора. Зупинюся на інших моментах. Буваючи часто в колі сім'ї професора Зарицького, я не міг не відчути атмосфери «розумного патріархату» в цьому домі. Безумовний авторитет голови сім'ї і разом з тим доброта, висока гуманність, доброзичливість — це те, що мені запам'яталось.

Траплялось, що до Мирона Онуфрійовича інколи приходила незнайома чи майже незнайома людина «за порадою». Це старий галицький звичай, коли до людини, яка має великий авторитет (наприклад, до священика чи вчителя на селі), приходять незнайомі люди порадитися у будь-яких житейських справах, при різних (великих і малих) клопотах. Таким авторитетом у Львові користувався професор Зарицький.

Професор Зарицький завідував кафедрою вищої математики на фізичному факультеті університету. Покоління випускників пам'ятають його блискучі лекції, більше того, вони знають і пам'ятають вищу математику.

Настали важкі хвилини в житті Мирона Онуфрійовича — важка хвороба прикувала його до ліжка. Я навідував його декілька разів — він був сумний, але мужньо переносив своє горе.

Тисячі людей пам'ятають професора Зарицького. Він навчив всіх нас більше, ніж теореми математичного аналізу. Він навчив нас гуманності, любові до життя, любові до людей, тому що сам він їх любив.

М.Т. Сеньків

* * *

Є люди, спілкування з якими залишає в душі слід на все життя. Для мене такою людиною був мій учитель Мирон Онуфрійович Зарицький. Я слухав у нього курс математичного аналізу безпосередньо перед війною і трохи після війни. Мирон Онуфрійович читав свій курс дуже добре, дохідливе і строго. Але зовсім не це було головним. Головним була та атмосфера, яка панувала на лекціях Мирона Онуфрійовича. Я маю на увазі ту глибоку, майже релігійну, пошану до великого творіння людського духу, яким є математичний аналіз. Коли Мирон Онуфрійович називав великі імена — імена Архімеда, Ньютона, Лейбніца, Коші, Вейєрштраса, Ейлера, Кантора, Гільберта і т. д., лише з одного того, як він про них говорив, ми розуміли, що справжні боги, генії людства зовсім не ті, що в Кремлі (а тоді там був Сталін). Завдяки точній і строгій манері читання лекцій Мироном Онуфрійовичем ми прилучалися до тих ідеалів науковості, які беруть свій початок у Стародавній Греції. Він майстерно перетворював складне в просте, важке в легке, зрозуміле кожному, хто прагнув зрозуміти.

Формалісти дорікали Миронові Онуфрійовичу тим, що він не вичитує всієї програми, опускає окремі теми. Я, як студент, не бачив у цьому недоліку: для чого, нарешті, бібліотеки та підручники. І тепер, спираючись на свій досвід, вважаю, що інакше і не повинно бути. Кожна лекція Мирона Онуфрійовича була присвячена деякій замкненій в собі темі, являла собою щось подібне до новели. Мирон Онуфрійович ніколи не намагався подавати інформацію в спресованому вигляді: харчуватися концентратами не дуже корисно та й втрачаються смакові відчуття. На лекції Мирона Онуфрійовича ми, студенти, ходили як на свято. На них панувало щось подібне до атмосфери концерту великого музиканта, а віртуозом на цьому концерті був Мирон Онуфрійович.

Зовнішній вигляд у Мирона Онуфрійовича був досить похмурий. Але ця зовнішність була лише маскою, яка приховувала життєрадісність, дружелюбність, доброзичливість, тонкий і нетривіальний гумор. Так, це не легенда, що Мирон Онуфрійович міг звернутися до студентки: <Ти, мавпо,— йди до дошки», або щось у цьому роді. Але це завжди говорилося таким тоном, так ласкаво, що ніхто й не думав ображатися. Навпаки, всі ми вловлювали прихований під цим звертанням підтекст:
університет — це храм, і всім нам (не тільки цій студентці, але. всім студентам) треба ох як багато вкласти каторжної праці, щоб пройти шлях від мавпи до математика.

Саме завдяки Мирону Онуфрійовичу ми зрозуміли, яке нам випало щастя вчитися на факультеті, де працюють такі корифеї, як Банах, Мазур, Шаудер, Штейнгауз, Орлич та багато інших. Саме Мирон Онуфрійович відкрив нам очі на те, що Банах — один із найвидатніших математиків XX століття.

Особливо хочу сказати про мову лекцій Мирона Онуфрійовича. Нас і сьогодні прикро вражає підміна української мови якимись її сурогатами: польсько-українським, російськоукраїнським, чиновницькою мовою офіційних повідомлень.

Мову Мирона Онуфрійовича, його українську мову, вирізняла якась кришталева чистота, дивовижна милозвучність, істинність, непідробленість. Можна заперечити — не математикові висловлювати судження на філологічні теми. Але ж хіба треба бути професійним музикантом, щоби зауважити, коли співак фальшивить? Думаю, що саме через те, що я вчився у Мирона Онуфрійовича, мене і сьогодні пересмикує, коли чую «невласний інтеграл» замість «невластивий», або «кінцева різниця» замість «скінченна».

Все єство Мирона Онуфрійовича було пронизане найвищою загальнолюдською культурою. Для нього була чужа будьяка національна обмеженість. Ми бачили, яка сердечна дружба поєднує його з Банахом та іншими математиками польського походження. І це незважаючи на те, що польська адміністрація закрила йому доступ до роботи в університеті, хоч завдяки своїм знанням та науковим досягненням він був гідним серед гідних. Тим більший вплив на нас мало його ставлення до національної української культури. Своїм способом буття він ніби підкреслював: мова народу— його найцінніше надбання, надбання, яке треба берегти, примножувати. Це скарб не тільки даного народу, але й всього людства. Адже відомо, як багато інших мов знав Мирон Онуфрійович, в тому числі старогрецьку, староєврейську, латину. Хто із математиків сьогодні може похвалитися знанням хоч би однієї з них?

Оглядаючись на минуле, задаю собі питання: чи обов'язково треба мати офіційний статус наставника академічної групи, щоб ефективно впливати на виховання студентів?

Хочу висловити велике задоволення від того, що Львівське математичне товариство своє перше засідання присвятило пам'яті цього видатного педагога і вченого, до учнів і однодумців якого я себе зараховую.

Я щасливий, що настав час, коли ідеали, яким був відданий Мирон Онуфрійович Зарицький, отримують все більш широке та відкрите визнання. Не знаю, чи був Мирон Онуфрійович релігійною людиною, чи вірив у Бога. Але незаперечним є те, що він схилявся перед величчю людського духу, найвище ставив Розум і Совість.

В.Е. Лянце

* * *

Літ.: Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. Зб. нарисів / Упоряд. і передм. О.К.Романчука. - Львівська істор.-просвіт. організ. «Меморіал», 1992.- 544 с., арк. іл.
ISBN 5-8690-010-6

2001 рік

записки